Що важливо при встановленні інвалідності

З 1 січня 2025 року в Україні запрацювала система оцінювання повсякденного функціонування особи. Важливо, що при визначенні інвалідності оцінюється не лише діагноз людини, а те, як її стан впливає на здатність виконувати повсякденні дії та брати участь у житті суспільства.

Доволі поширеним є уявлення, що наявність певного діагнозу автоматично означає інвалідність. Проте як і раніше, так і в новій системі мають оцінюватися обмеження життєдіяльності. Тобто не лише сам факт порушення структур та функцій організму, а вплив цього на повсякденне життя людини. 

Діагноз ≠ інвалідність: що це означає?

Інвалідність — це не просто хвороба чи наслідки травми, а стійкі обмеження у функціонуванні, які заважають людині самостійно виконувати основні життєві завдання.

Тобто медичний діагноз сам по собі не означає встановлення інвалідності. Важливо не лише те, що людина має певне захворювання, а як це захворювання впливає на її можливість працювати, пересуватися, спілкуватися, доглядати за собою тощо.

Чи завжди після видалення органу встановлюється інвалідність?

Втрата органу сама по собі не завжди означає значні обмеження у повсякденному житті. Інвалідність встановлюється не за фактом хірургічного втручання, а за рівнем порушень функціонування організму після нього.

Апендектомія (видалення апендикса) – поширена операція, яка суттєво не впливає на життєдіяльність людини. Після відновлення людина може нормально працювати, займатися повсякденними справами, тому інвалідність у такому випадку не встановлюється.

Ампутація обох нижніх кінцівок – суттєво впливає на здатність людини пересуватися, виконувати повсякденні дії та працювати без сторонньої допомоги. У таких випадках інвалідність встановлюється безстроково.

Ключове правило: якщо після втручання людина не має значних обмежень у повсякденному функціонуванні, інвалідність їй не встановлюють. Якщо ж втрата органу або частини тіла суттєво впливає на можливість самостійного життя, інвалідність може бути встановлена.

Як працює система оцінювання?

У системі оцінювання повсякденного функціонування рішення про направлення на оцінювання, якщо для цього є медичні підстави, ухвалює лікуючий лікар.

Як лікар ухвалює рішення?

Лікар керується чіткими критеріями направлення на проведення оцінювання, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338. Зокрема, він оцінює:

• Наявність стійких або незворотних порушень здоров’я.
• Вплив захворювання на повсякденне функціонування.
• Чи потребує людина реабілітаційних або соціальних заходів.

Це не стосується випадків проведення повторного оцінювання (тобто коли людині раніше було встановлено інвалідність на строк до повторного оцінювання). У такому разі на повторне оцінювання мають направити для перевірки підстав для продовження або скасування статусу.

Чому лікар може відмовити в направленні?

Якщо лікар не видає направлення, це означає, що:

• Немає достатніх медичних підстав – стан людини не відповідає критеріям направлення на проведення оцінювання, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338.
• Потрібне додаткове спостереження – захворювання не спричинило значних порушень або стан може покращитися після лікування або реабілітації.

Що робити, якщо ви не погоджуєтесь із рішенням?

Якщо людина вважає, що їй неправомірно відмовили у направленні, вона може:

• Звернутися до іншого лікаря для проведення повторного обстеження.
• Залишити скаргу керівництву закладу охорони здоров’я або на гарячу лінію МОЗ.

Важливо: система оцінювання спрямована на об’єктивну оцінку функціональних можливостей людини, а не лише її діагнозу. Якщо у вас є суттєві обмеження в повсякденному функціонуванні, ви маєте право вимагати об’єктивного розгляду вашої справи.

Що важливо знати?

Оцінювання проводиться індивідуально, з урахуванням вимог законодавства, зокрема Критеріїв встановлення інвалідності, і базується на конкретному функціональному стані людини. Під час нього визначається наявність порушень структур та функцій організму, у тому числі фізичних, психічних, інтелектуальних, сенсорних, а також ступінь обмеження життєдіяльності.

Якщо людина незгодна з результатом оцінювання, вона має право оскаржити рішення експертної команди.

Якщо ж стан людини змінюється з часом (наприклад, погіршується), вона може повторно звернутися до лікуючого лікаря для розв'язання питання про нове направлення на оцінювання. 

Отримати соціальну підтримку людина може не лише тоді, коли має статус інвалідності. У медичній сфері практично всі послуги та їх надання не залежать від наявності чи відсутності такого статусу в людини, а від потреб людини. Аналогічний підхід поступово впроваджується і в інших сферах - соціальній, освітній, сфері зайнятості тощо.