Управління спадковим майном: коли необхідне і хто може його здійснювати

До складу спадщини може входити майно, що потребує постійного догляду, збереження або вжиття певних юридичних чи фактичних дій для підтримання його у належному стані. Це можуть бути житлові будинки, приватні підприємства, цінні папери, земельні ділянки, сільськогосподарські тварини тощо.

З метою забезпечення цілісності такого майна, запобігання його псуванню, втраті господарського призначення або зменшенню вартості законодавство передбачає можливість призначити особу, яка буде здійснювати управління спадщиною до з’явлення спадкоємців або до її прийняття.

Встановлення управління спадковим майном передбачено статтею 1285 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статтею 61 Закону України «Про нотаріат» та главою 9 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок).

Згідно з цивільним законодавством, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їх відсутності - укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути як фізична особа з повною цивільною дієздатністю, так і юридична особа.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцерозташуванням такої земельної ділянки.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Вона має право на плату за виконання своїх повноважень (ЦК).

Передача майна в управління не тягне за собою переходу права власності на нього до його управителя.

Укладання договору на управління спадщиною

Відповідно до пункту 9 глави 9 розділу ІІ Порядку договір на управління спадщиною укладається нотаріусом з дотриманням вимог частини другої статті 212 ЦК. Згідно з нею особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів згідно з актом опису спадкового майна, який є невід’ємною частиною договору (перелік цього майна може викладатися в тексті договору). Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною.

При укладанні зазначеного правочину нотаріус зобов’язаний пересвідчитись у тому, що це майно було власністю спадкодавця на момент відкриття спадщини, про що зазначається в тексті договору з посиланням на реквізити відповідного документа (за наявності).

Припинення дії договору на управління спадщиною

Якщо до нотаріуса за місцем відкриття спадщини надійшла заява про прийняття спадщини нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії правочину.

У разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини ніким із спадкоємців, а також відмови від її прийняття укладений договір на управління спадщиною діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою (пункт 10 глави 9 розділу ІІ Порядку).

Інформація станом на 09.06.2025