Коли повернення — це лише початок: історія фахівчині із супроводу ветеранів та ветеранок Вікторії Андрійчук в Луцькій громаді

Фахівці із супроводу ветеранів та ветеранок — поруч із тими, хто повертається з фронту. Вони допомагають пораненим, підтримують родини, супроводжують тих, хто лише вчиться жити після служби. Це робота, яку не завжди видно. Але саме вона часто стає першим кроком до відновлення — через розмову, документ або просте «я поруч».

Для Вікторії Андрійчук супровід ветеранів — не просто професія. Цей вибір не був раптовим — він формувався роками, через досвід, відповідальність і постійну роботу з людьми у найскладніших станах.

Коли супровід — не робота, а внутрішнє рішення

Шлях Вікторії почався ще у 2014 році. Тоді вона працювала в Національній гвардії України, у окремому загоні спеціального призначення «Азов», одним із напрямків роботи був супровід поранених — у часи, коли не було чітких алгоритмів, систем і посадових інструкцій. Була лише відповідальність за людину. 

«Шлях до супроводу ветеранів у мене почався давно. Ще у 2014 році я працювала в Національній гвардії, у ОЗСП “Азов”. Ми вже тоді здійснювали супровід поранених, ще на етапі формування батальйону», — розповідає Вікторія. Згодом жінка здобула фах соціальної працівниці. 

Бути поруч — це теж професія

Фахівчиня переконана: якісний супровід неможливий без постійної комунікації — з лікарями, волонтерами, фондами, військовими частинами — і без постійного навчання. «Фахівець має постійно вчитися. Зміни в постановах з’являються часто, і ти маєш знати про них першим — заради ветерана». Але головне — не просто закрити запит: «Наше завдання — не просто закрити кейс, а допомогти людині відновитися й інтегруватися в життя».

Робота фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок — це щоденна відповідальність за людей, які повертаються з війни, і за шлях, який їм доводиться проходити далі. Для Вікторії Андрійчук вона не обмежується посадовими обов’язками, а ґрунтується на досвіді, довірі й готовності бути поруч стільки, скільки потрібно — без очікування швидкого результату чи вдячності. У її розумінні супровід завершується не в момент закриття кейсу, а тоді, коли ветеран або ветеранка можуть рухатися далі самостійно.

Саме завдяки таким фахівцям система стає доступною й зрозумілою для ветеранів, ветеранок та їхніх родин. Так поступово з’являється довіра — до фахівця і до системи, яка бачить й враховує потреби конкретної людини.