Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя: коли і як отримати?

Під час шлюбу подружжя набуває майно, яке, як правило, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте ним за час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (стаття 60 Сімейного кодексу України (далі – СК). При цьому немає значення на ім’я кого з подружжя майно було придбано чи внесено грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Слід врахувати, що не все майно, яке з’явилося під час подружнього життя, є спільною сумісною власністю. Чоловік та жінка у шлюбі також можуть набувати майно, яке є особистою приватною власністю. Зокрема, не може бути спільним майно, яке отримав один із подружжя на підставі договору дарування, у порядку спадкування або ж придбане за кошти, які належали їй, йому особисто (стаття 57 СК).

Щоб визначити частку кожного з подружжя (колишнього подружжя) у спільному майні та підтвердити право на неї, законодавство передбачає можливість отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Цей правовстановлюючий документ відкриває можливості для кожного з них у подальшому розпоряджатися своїми частками (продавати, дарувати тощо). Адже після визначення часток право спільної сумісної власності припиняється, а майно переходить у режим спільної часткової власності.

Де можна отримати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя?

Для отримання свідоцтва можна звернутися як до державного, так і приватного нотаріуса.

Відповідно до статті 70 Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон)  нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу.

Таке свідоцтво може бути видано кожному з подружжя під час перебування у шлюбі або після розірвання шлюбу.

Свідоцтво про право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видається нотаріусом за місцезнаходженням такого майна.

Видається свідоцтво за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Які документи потрібно подати?

Для отримання свідоцтва потрібні:
- паспорт громадянина України або інший документом, що посвідчує особу, передбачений Законом України  «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національний паспорт іноземця або документ, що його замінює;
- документи, що свідчать про шлюбні відносини. Це можуть бути свідоцтва про шлюб, про розірвання шлюбу, рішення суду, відмітки в паспорті про реєстрацію шлюбу;
- документи, що підтверджують право власності на майно (або наявність державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки нотаріус є процесуально незалежною особою і в залежності від обставин кожної вчинюваної нотаріальної дії відповідно до статті 4 Закону має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для її вчинення.

Які існують обмеження щодо видачі свідоцтва?
- За наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається у разі згоди на те кредитора (відповідного податкового органу).
- Якщо на вищевказане майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя відкладається до зняття арешту.

Матеріал носить інформаційно-роз’яснювальний характер і не створює нових законодавчих норм.