У Реєстрі збитків уже понад 190 тисяч заяв: коли даватимуть компенсації?

Реєстр збитків, завданих Україні російською агресією, працює з квітня 2024 року і є першим елементом майбутнього міжнародного механізму компенсацій. На середину вересня 2026 року до нього подали понад 190 тисяч заяв.

Водночас скористатися механізмом можуть не всі постраждалі. Люди стикаються з проблемами під час подання заяв через “Дію”, відсутністю необхідних документів і даних у державних реєстрах. Особливо складно тим, хто перебуває або жив на окупованих територіях, людям старшого віку та заявникам, яким важко підтвердити завдану шкоду.

Які головні бар’єри виникають під час подання заяв і коли людям даватимуть компенсації, МІПЛ розповіла Ольга Алтуніна, представниця Уповноваженого Верховної Ради України з прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії.

Що таке Реєстр збитків

Реєстр створили у 2023 році під егідою Ради Європи, а перші заяви почали приймати у квітні 2024 року. Реєстр не призначає і не виплачує компенсацій. Його завдання — фіксувати заяви про шкоду, втрати та збитки, завдані російською агресією, та зберігати докази. Загалом передбачено 43 категорії заяв: 21 для фізичних осіб (із вересня 2026 року відкриті всі), а також по 11 категорій для бізнесу та держави. Вони охоплюють як майнову (пошкодження житла, втрату майна), так і немайнову шкоду (вимушене переміщення, смерть чи зникнення близьких, катування, позбавлення свободи).

Важливе обмеження — Реєстр фіксує шкоду, завдану з 24 лютого 2022 року. Заяви про втрати, яких людина зазнала у 2014-2021 роках, не приймаються. Однак можна подати інформацію про нову шкоду або наслідки, які виникли вже після початку повномасштабного вторгнення — наприклад, через повторне переміщення чи позбавлення доступу до майна.

Статистика не показує всієї картини

Із понад 190 тисяч поданих заяв найбільше стосуються майна та переміщення. На середину вересня 2026 року понад 65 тисяч із них уже опрацювали та внесли до Реєстру. Тут важливо розрізняти два показники: отримані — усі звернення, подані через “Дію”; внесені — ті, які Рада Реєстру визнала такими, що відповідають критеріям.

За деталізованою статистикою на кінець червня 2026 року (коли загалом було отримано 167 606 заяв), розподіл за основними категоріями виглядав так:

• 55 297 — вимушене внутрішнє переміщення;
• 48 827 — пошкодження або знищення житла;
• 20 739 — втрата доступу чи контролю над нерухомістю на ТОТ;
• 10 723 — втрата житла або місця проживання;
• 9 693 — зникнення безвісти близького члена сім’ї;
• 7 048 — смерть близького;
• 6 501 — вимушене переміщення за межі України.

Представниця Омбудсмана Ольга Алтуніна пояснює, що статистика Реєстру не відображає реальної кількості постраждалих, адже одна людина може подавати кілька заяв. Натомість щодо найтяжчих порушень звертаються рідше через психологічні та доказові бар’єри. 

За масштабів шкоди, якої зазнали мільйони українців, майже 200 тисяч — лише частина можливих звернень. Чому ж постраждалі зволікають із заявами до Реєстру? Серед причин — брак зрозумілої інформації та складність самої процедури.

“Найбільше бракує зрозумілого маршруту. Постраждалий має отримати прості відповіді: що зі мною сталося з погляду права; які категорії заяв стосуються моєї ситуації; що держава вже знає про завдану мені шкоду; які докази потрібно зібрати; де отримати допомогу; як подати заяву; що відбудеться після її подання”, — пояснює Алтуніна.

Офіс Уповноваженого допомагає постраждалим готувати заяви, разом із партнерами проводить вебінари для ВПО та українців за кордоном і підготував серію відеоінструкцій щодо подання звернень через “Дію”.

Керівниця департаменту ‭”Війна і правосуддя” МІПЛ Анна Рассамахіна звертає увагу ще на одну проблему — зневіру постраждалих. Частина людей не покладає надій на зовнішню допомогу, а невизначеність щодо того, коли запрацює Комісія та почнуться виплати, додатково знижує мотивацію подавати заяви.

Кому найскладніше подати заяву, та де виникають бар’єри

Найбільше практичних труднощів виникає у випадках, коли потрібно детально описати обставини та надати підтвердження. Це, зокрема, стосується заяв щодо незаконного позбавлення свободи, катувань, сексуального насильства, зникнення безвісти, тяжких ушкоджень здоров’я та втрати доступу до майна на ТОТ.

Особливо складно тим, хто одночасно стикається з кількома бар’єрами.

Зараз єдиним каналом подання заяв є “Дія”. Для людини, яка має необхідні документи, електронну ідентифікацію та достатні навички, процедура може бути зручною. Однак для частини постраждалих саме цифровий формат стає перешкодою. Передусім це стосується людей старшого віку, з інвалідністю, власників документів старого зразка, тих, хто не має засобів електронної ідентифікації або не може самостійно пройти всю процедуру.

“Наприклад, зверталася громадянка, яка перебуває за кордоном, вона не могла завершити подання заяви через відсутність українського номера телефону. Для конкретної людини це стало бар’єром для доступу до міжнародного механізму. Особливо показово, що можливість допомоги через ЦНАП була передбачена правилами самого Реєстру ще у 2024 році. Однак досі цей механізм не запроваджений”, — розповідає Ольга Алтуніна.

За словами Анни Рассамахіної, подання заяв через ЦНАП перебуває на етапі узгодження. Його запуск має зробити Реєстр доступнішим. Водночас триває робота над спрощенням чинної процедури, виявленням і усуненням проблем.  Тут значну роль відіграють громадські організації.

Алтуніна також відзначає їхній внесок поряд із роботою міжнародних партнерів та Офісу Уповноваженого. Втім, доступ до міжнародного компенсаційного механізму не повинен залежати від того, чи може людина отримати допомогу з оформленням заяви. У Києві також працює офіс Реєстру, але він не може забезпечити індивідуальне консультування і замінити державну систему допомоги, що доступна людям по всій країні.

Ще одна перешкода — докази, особливо щодо тяжких злочинів. Частина їх може бути недоступна  через окупацію чи сам характер порушення. 

Також проблемою залишається підтвердження завданої шкоди. Людина могла виїхати з окупації без документів, втратити їх разом із житлом або не мати доступу до медичних записів, які залишилися на ТОТ. А у випадках незаконного позбавлення свободи, катувань та інших тяжких порушень офіційних підтверджень може взагалі не бути.

Ольга Алтуніна наголошує, що до таких заяв не можна застосовувати стандарти мирного часу, і відсутність усіх необхідних документів не повинна перешкоджати поданню заяви:

“Головний принцип – доказовий підхід має враховувати реалії війни. Не варто вимагати від постраждалої людини документ, який вона об’єктивно не могла отримати”.

Заявнику радять надавати все, що доступно: фотографії, відео, медичні документи, інформацію державних органів і реєстрів, свідчення та інші докази. Оригінали вже поданих матеріалів варто зберігати — вони можуть знадобитися на наступних етапах компенсаційного механізму. 

Людина не повинна бути кур’єром між реєстрами

Частина необхідної інформації вже є у держави — наприклад, у правоохоронних органів, медичних установ чи державних реєстрах. Логіка механізму полягає в тому, щоб використовувати наявні дані і не змушувати  людину, яка постраждала, щоразу збирати їх самостійно. 

Проте тут виникає інша проблема. Міжнародний Реєстр охоплює 43 категорії майнової та немайнової шкоди, однак в Україні досі немає такої ж комплексної системи обліку всіх видів втрат, завданих людям російською агресією.

Щодо особистої немайнової шкоди законодавчу основу вже створили: закон передбачає облік 16 груп порушень, які можна фіксувати, починаючи з 19 лютого 2014 року. Однак повноцінно ця система поки не функціонує. 

Алтуніна пояснює, що облік майнової шкоди також залишається фрагментарним: “Найкраще розвинена система фіксації пошкодженого та знищеного нерухомого майна, тоді як співставного повноцінного обліку рухомого майна та низки інших майнових втрат немає”.

Тобто міжнародний Реєстр готовий приймати заяви щодо ширшого кола заподіяної шкоди, ніж системно обліковує Україна.

Є ще й технічні проблемі, які виникають не в самому Реєстрі, а на українському боці — під час роботи з “Дією”, електронним підписом і державними реєстрами. Наприклад, постраждалі не можуть підписати вже заповнену заяву, потрібні дані не підтягуються з державних реєстрів, через технічні збої  зникає чернетка або вже внесена інформація. Трапляються також труднощі із завантаженням доказів. Буває, що “Дія” не бачить дані, які є в державних реєстрах, — наприклад, про дитину чи перетин кордону. В одному з таких випадків мати трьох дітей змогла подати заяви лише щодо двох, оскільки інформація про третю дитину не відобразилася в системі.

“Завдання держави – зробити так, щоб українські технічні процедури не стали перешкодою для доступу постраждалих до міжнародного компенсаційного механізму. Саме інформацію про такі випадки Офіс Уповноваженого збирає та передає до Мінцифри і Реєстру, щоб проблеми виправляли системно, а не окремо для кожної людини”, — каже Алтуніна.

Проблеми виникають і через якість даних у державних системах. В Офісі Уповноваженого фіксували некоректне відображення довідок ВПО та відомостей про дітей, труднощі після зміни прізвища, з паспортами старого зразка та електронною ідентифікацією. 

“Наш принциповий підхід простий — людина не повинна бути кур’єром між реєстрами”, — наголошує Ольга Алтуніна.  

Коли чекати на компенсації та що робити зараз

Повноцінний міжнародний компенсаційний механізм матиме три складові:

• Реєстр збитків (вже працює).

• Міжнародна комісія з розгляду претензій (оцінюватиме шкоду та визначатиме суми).

• Компенсаційний фонд (із якого здійснюватимуть виплати).

На вересень 2026 року Конвенцію про створення Комісії підписали 40 держав, ратифікували 9 та ЄС (для набрання чинності потрібно 25 ратифікацій та фінасові зобов’язанння). У лютому 2026 року створили Підготовчий комітет, який розробляє правила роботи та початковий бюджет майбутньої Комісії .

Ольга Алтуніна зазначає, що на цьому етапі потрібно врахувати тяжкість порушення та індивідуальну вразливість постраждалих. Особливої уваги можуть потребувати люди, які пережили катування, сексуальне насильство, незаконне позбавлення свободи, зазнали тяжких ушкоджень здоров’я, а також родини загиблих і зниклих безвісти. Під час визначення пріоритетності розгляду пропонують враховувати також вік, інвалідність, стан здоров’я, наявність дітей та інші обставини, через які тривале очікування може мати для людини особливо тяжкі наслідки.

“У цьому контексті показовою є і нинішня статистика, — каже Алтуніна. На 30 червня подано лише 234 заяви щодо сексуального насильства, 1 113 щодо катувань, 1 120 щодо позбавлення свободи. Незначна кількість заяв у таких категоріях не означає невеликий масштаб відповідних порушень, це може свідчити про особливі психологічні, доказові, інформаційні та інші бар’єри для постраждалих”.

Водночас пріоритетний розгляд для окремих категорій не повинен ставити під сумнів право інших людей на справедливе відшкодування.

Зарано говорити, про які суми компенсацій може йтися. Лише у майнових заявах люди вказали близько 6,36 мільярда євро збитків. Але це не дає повного уявлення про обсяги втрат. Адже чимало заявників взагалі не оцінювали збитків, а для таких випадків, як смерть, катування чи вимушене переміщення, суму компенсації поки взагалі не визначають. Так само немає і орієнтовних строків виплат — між поданням заяви та отриманням грошей можуть минути роки. Проте в Офісі Уповноваженого закликають не відкладати процедуру.

“Що більше часу минає, то вищий ризик втрати документів, фотографій, медичної інформації, контактів свідків та інших доказів. Тому правильний підхід сьогодні — зафіксувати свою вимогу, подати ті докази, що є, і зберігати оригінали матеріалів, які можуть знадобитися на наступному етапі”, — пояснюють в Офісі.

Очікування міжнародних рішень не звільняє Україну від обов’язку підтримувати своїх громадян уже зараз — через внутрішні житлові, соціальні, медичні та інші програми.

“Ми повинні мати повноцінний облік шкоди, завданої громадянам, — і майнової, і немайнової. Повинні знати, хто і як постраждав. Повинні системно інформувати людей, забезпечувати стабільну технічну процедуру, допомогу тим, хто не може користуватися цифровими сервісами, та взаємодію державних інформаційних інститутів. Міжнародний Реєстр уже охоплює значно ширше коло шкоди, ніж Україна фіксує у власних системах. І навіть доступ до цього міжнародного механізму ми поки що не змогли організувати так, щоб кожна людина могла безперешкодно ним скористатися. Розвиток міжнародного компенсаційного механізму має супроводжуватися посиленням національної системи документування втрат та підтримки постраждалих. А сам Реєстр не повинен залишатися єдиним місцем, де належним чином фіксується завдана українцям шкода,”, — підсумовують в Офісі Уповноваженого.

Правозахисниця Анна Рассамахіна також наголошує, що Реєстр важливий не лише для майбутніх компенсацій. Це також незалежний інструмент фіксації наслідків війни: 

“Чим більше постраждалих подадуть заяви, тим повніше ця шкода буде задокументована. Для кожної людини це необхідний крок — і для компенсації індивідуальної шкоди, і для збереження пам’яті про злочини Росії”.